Історія цього місця починається з того моменту, як молода пара італійців приїздить на Україну. Северин Бузетті був амбітним, справним майстром і скульптором з містечка Дардаго. Але не знайшовши місця в себе на батьківщині, він зі своєю дружиною Вікторією їде шукати кращої долі в Україну, на той час частину Російської імперії.

Ця скромна будівля ховається серед жилих будиночків по вулиці Покровського. Якщо запитати місцевих жителів, що ж тут було, люди розкажуть вам про молокозавод побудований в 50-х. Але насправді за простим фасадом ховається одна з найбажаніших будівля міста початку 20 ст.

На сьомому кілометрі від Радомишля в напрямку Кочерова, на 130 кілометрі автошляху Овруч – Кочерів, існує відгалуження, петля, старої ділянки автодороги. Ще років з десять тому тут існувало автомобільне життя. А в 70-х на початку 80-х років в цій місцині зустрічало подорожніх придорожнє кафе «Криниченька».

Все з чогось починається, бере свій відлік від певної справи, або волі людини. Наш міський парк не виріс сам собою. Саме добра воля людей поклала початок улюбленому місцю відпочинку радомишлян.

Всі радомишляни знають будинок по вулиці Малій Житомирській 54, що сьогодні займає Радомишльська прокуратура. Та не багато жителів міста може розповісти, що до революції цей будинок належав радомишльському повітовому військовому начальнику - генералу Богданову Василю Миколайовичу та його родині.

Відомий український поет, актор та драматург  Сергій Губерначук сказав « Який театр - таке і свято» Повітовому місту Радомисль за свій театр  було зовсім не соромно, ба,  більше він міг ним  пишатися і свята тут проходили веселі.