На сьомому кілометрі від Радомишля в напрямку Кочерова, на 130 кілометрі автошляху Овруч – Кочерів, існує відгалуження, петля, старої ділянки автодороги. Ще років з десять тому тут існувало автомобільне життя. А в 70-х на початку 80-х років в цій місцині зустрічало подорожніх придорожнє кафе «Криниченька».

Все з чогось починається, бере свій відлік від певної справи, або волі людини. Наш міський парк не виріс сам собою. Саме добра воля людей поклала початок улюбленому місцю відпочинку радомишлян.

Всі радомишляни знають будинок по вулиці Малій Житомирській 54, що сьогодні займає Радомишльська прокуратура. Та не багато жителів міста може розповісти, що до революції цей будинок належав радомишльському повітовому військовому начальнику - генералу Богданову Василю Миколайовичу та його родині.

Відомий український поет, актор та драматург  Сергій Губерначук сказав « Який театр - таке і свято» Повітовому місту Радомисль за свій театр  було зовсім не соромно, ба,  більше він міг ним  пишатися і свята тут проходили веселі.

Радомишль як повітове місто був доволі розвинутим і привітним до приїжджих . Спокійне, зелене, курортно-торгове містечко приваблювало відпочиваючих, що  не могло не сказатися на розвитку  інфраструктури. В місті росли як гриби крамниці, трактири, корчми, ресторани і звичайно ж готелі.

Існує байка, що  в кагалі ( єврейській спільноті) обов’язково мав бути свій юристи, свій перукар і свій медик. А оскільки Радомишль був 3 місто в  Україні  за кількістю єврейського населення обігнавши навіть «маму Одессу» то в нас був не просто єврейський лікар, а ціла лікарня.