Радомишильська земська управа була побудована  в 1906 році ( за іншими даними в 1908 ). Ця будівля стала результатом земської реформи  1864 року  яка в свою чергу була результатом бажання молодого дворянства і буржуазії змін в сталій, законсервованій Російській імперії. Світ пережив вже декілька революцій і реставрацій, повним ходом іде індустріалізація, люди хочуть змін і врешті решт царський уряд іде на поступки.

До написання цього матеріалу напередодні поминальних днів мене спонукала публікація під заголовком «Місця поховання можуть багато розповісти про живих», яка нещодавно вийшла друком у газеті «День» . А точніше – один із її розділів: «Лютеранське кладовище у Житомирі – місце, за яке житомирянам має бути соромно». Цитую: «... цвинтар представляє собою жалюгідне видовище – територія з пів-гектара, де помітні ознаки поховань…

Ох, вже ця вулиця Вокзальна..Скільки навколо неї вирує пристрастей, скільки дискусій, скільки обурення… Довелося їй бути і Вокзальною, і Котовського, і Мордалевича…

Церкви традиційно будувалися на найкращому, найвищому місці. От і Радомишльський храм Святого Миколая видно звідусіль, з якого боку не під’їздив би до Радомишля. І міститься він у самісінькому, що не є, історичному центрі міста, на площі, яка і в давнину, і тепер носить назву Соборної. Наміри збудувати цю церкву у повітовому Радомислі виношувалися довго, не один десяток років.

Якщо вірити Вікіпедії "Бульвар - це алея або смужка зеленіх насаджень вздовж вулиці  призначенна для прогулянок." Але таке визначення для радомишильського бульвару то занадто примітивно.. Радомишильський бульвар то епоха, то ціла культура..

Віктор Вікторович Унгернфон Штернберг (18.11.1848 - 25.06.1919)  був справжнім представником німецького народу: педантичний, бравий солдат, який любив порядок у всьому.  Та на відміну від свого сучасника і також нащадка древнього роду військових Бісмарк, Віктор Вікторович не відрізнявся грубістю і прямолінійністю притаманною цій професії.