Радомишль як повітове місто був доволі розвинутим і привітним до приїжджих . Спокійне, зелене, курортно-торгове містечко приваблювало відпочиваючих, що  не могло не сказатися на розвитку  інфраструктури. В місті росли як гриби крамниці, трактири, корчми, ресторани і звичайно ж готелі.

Існує байка, що  в кагалі ( єврейській спільноті) обов’язково мав бути свій юристи, свій перукар і свій медик. А оскільки Радомишль був 3 місто в  Україні  за кількістю єврейського населення обігнавши навіть «маму Одессу» то в нас був не просто єврейський лікар, а ціла лікарня.

Якщо вам вдасться помітити цей будинок схований серед інших далеко від основної дороги по в. Старокиївській то ви вже не зможете відірвати від нього погляд. Жовтий камінь, мозаїка, вікна в вигляді арок.. Будинок просто бере в полон своєю красою і загадковістю. І  ви задаєтесь запитанням «А хто тут жив?». Що за люди могли дозволити собі таку красу і розкіш. Ну що ж господарі були під стать будинку та  його призначення вас здивує.

Медицина у всі часи була «болючим» питанням.  При всій важливості цієї сфери її ніколи не «балували» лишніми коштами. Те ж саме можна було сказати і про Радомисльську першу  лікарню до певного часу. Взагалі за переказами своєю появою  вона завдячує епідемії чи то тифу, чи то іспанки яка вирувала на той час в Радомисльському районі.

В кінці XIX століття провізор Франц Коленбах (підданий Австрійської імперії) відкрив першу аптеку в Радомислі. Керуючим служив Владислав Матковський, уродженець села Горбулів, Радомисльського повіту. Після раптової смерті господаря, Владислав Матковський став одноосібним власником аптеки. Людина освічена і всебічно розвинений, крім ботаніки, хімії, фармакології займався виготовленням барометрів і термометрів.

Кінно - поштова станція в Радомишлі була важливий, стратегічний об’єкт до 1840-50 хх  років. Дорога з Житомира на Київ йшла саме через Радомисль тому кількість людей, що вона обслуговувала була великою.