Іноді життя набагато цікавіше за роман. Історія Радомишльської родини Пушкар вкотре це доводить. Тут любов і зрада, пророцтво циганки,  жахи війни, благородство і людська заздрість, тяжка праця і пам'ять поколінь. Все це переплелося в житті однієї  сім’ї розповіді про яку нам так люб’язно надані її нащадками. За що ми їм щиро вдячні.

Її пусті скляні очі дивилися в сіре Радомисльське небо. Бліде , голе тіло лежало на чорних  прибережних схилах Тетеріва і здавалося, що в ньому не  залишилося ні краплини  крові. Та чому здавалося?

Діма і Свєта з двома дітьми переїхали в цей будинок недавно. Звичайнісінький радомишльський будиночок «із старих». Просторий, простий з вікнами в неоросійському стилі, що видавали його народження до революції. В тихому і спокійному районі міста. Пара щиро вважала, що їм пощастило на скромному ринку Радомишльської нерухомості відхопити в оренду такий «сімейний палац». Та все ж таки думка іноді проскакувала: Чому такий будинок пустує?

Молодь у всі часи відрізнялася ентузіазмом і активністю. Правда завдяки прогресу ці якості перекочували більше в віртуальний світ Інтернету. Саме там наші підлітки беруть різні яскраві враження. А уявіть що буде якщо немає Інтернету? Якщо ви молода людина з села. Де по вашому нудно, аж страх і все чим ви можете розбавити своє тяжке , монотонне життя це ваша особиста кмітливість і ініціатива. Вам вже страшно? Чесно скажу, навіть я такого від свого діда не очікувала…

«Та ти з глузду зїхав, диявольський сину!!» Скрикнув Хома гнівно дивлячись на чаклуна, що вальяжно розвалився на лавці біля столу. «Не суєтися, не суєтися, Хома, а краще подумай. Я діло пропоную. Всі проблеми рішимо. І сина твого врятуємо» теж підвівся чаклун З старости наче випустили все повітря. Важко осівши на лавку він обхопив голову руками.

Ох цей страшний чеховський вираз " Я слово дав". Переслідував він мою родину поколіннями. Сьогодні перша історія...

Одного разу в Радомишлі… Про те що на меблевій фабриці сьогодні дають зарплату знало все місто. Жінки з підозрою поглядували на мрійливо замислених чоловіків. Ті в свою чергу вже уявляли як абсолютно випадково, ось тобі хрест,люба, зустрінуть Васю- Петю-Колю , які теж , о диво, отримали зарплату і «сообразять на..» . Кількість уже підставляли в залежності від друзів що були в наявності.

Тамара стояла біля дзеркала і похмуро дивилася на своє зображення. На серці було  важко і лячно, але на її думку вибору вже не залишилось. На дворі посигналили.  Підїхав кум. Зітхнувши, Тамара взяла торбу з гостинцем для ворожки і рушила до того, від чого тікала не один рік. Останнім часом їй було геть кепсько. Здоров’я тікало  з організму, як вода крізь пальці.