Легенди Радомишля

Мама

Вмирати було страшно і тяжко. Ірина борсалася і пручалася смерті як могла. В худому, обтягнутому жовтою шкірою тілі здавалося не залишилося за що триматися, але жінка вперто продовжувала жити вивіряючи кожен подих .

Сергій  переносив хворобу дружини стійко, теща, що переїхала до них кілька місяців тому, була  гарною підмогою, але над  сім’єю все одно висіла чорна хмара  відчаю і приречиності ..  Лікар буквально позавчора сказав, що варто готуватися і  сім»я намагалася «переварити» цю новину.

 А от хвору здавалося б   хвилювало тільки одне - Оленка. Кохана, вистраждана, єдина  донечка. Така довгоочікувана.  Ірина  завжди хотіла малюків, пізнати радість материнства та в підлітковому віці почалися проблеми по жіночому, а далі  тітонька в білому халаті відрубала « Дітей не буде». Достатньо, щоб  занепасти духом та потрібно було знати дівчину -  по натурі вона боєць  тим більше що мала хороший стимул.

Так хотілося народити коханому Сергію синочка чи донечку. Тож спробували все : медичні центри, купу ліків, травки, монастирі, бабки… Вже й невідомо що там спрацювало, але на 4 рік  подружнього життя в сімї Ірина та Сергія з’явилася донечка названа в честь прабабусі  - Оленою. Щасливі  батьки поринули в приємні турботи і нічого не затьмарювало подружнього щастя, аж поки одного разу Ірина не знепритомніла прямо серед  черги в магазині. Під кабінетом збору аналізів Сергій міцно тримаючи дружину за руку про себе палко молився, щоб це була анемія та чуда не сталося   і лікарі поставили невтішний діагноз. І так тендітна Ірина почала худнути і марніти з кожним днем. Від життєрадісної дівчини залишилася тільки тінь , що якимось дивом продовжувала жити.

Сергій тихенько зайшов до кімнати Іринки, поставив чашку з теплою водичкою на стілець.  «Сергію» позвала його  дружина « Що, Зайченятко?» озвався чоловік присівши на край  постілі. «Сергію..Коли мене не стане» запнувшись сказала Ірина « Ні, послухай» квапливо перебила спроби Сергія заговорити « Коли мене не стане, обіцяй, що не залишиш Оленку ні в якому разі. Як там не повернеться доля наша дочка завжди буде мати тата. Обіцяй»    Взявши  дружину за кволу руку і поцілувавши її чоловік сказав « Ну що ти таке говориш, Зайченя,  Оленка моя донечка, невже я можу її залишити» « Дякую , коханий» з полегшенням сказала жінка і закрила очі.

А через тиждень  Ірину ховали… В домі стало пусто.  Сергій  блукав по кімнатах дому намагаючись хоча б  усвідомити втрату. В сердці зіяла величезна діра, хотілося просто лягти, заснути  й не прокидатися. Туга їла душу  і якби не теща не відомо чим би це скінчилося. Лідія Іванівна була з тієї породи людей яких можна охарактеризувати одним словами «залізна леді». Все життя пропрацювавши головним бухгалтером на немаленькому підприємстві жінка мала твердий характер і сильну волю. Дивлячись на цю русяву, пишну даму з поглядом коршуна починаєш вірити, що в роду Лідії Іванівни  десь таки  затесалися вікінги в яких жінки воювали на рівні з чоловіками. Бо ця «валькірія» могла одним словом, одним поглядом змусити весь колектив  підприємства тремтіти і ходити " на задніх лапках". Подейкували, що навіть директор побоювався головного бухгалтера. Сергію, простому хлопцю зі звичайнісінької родини, сусіди і знайомі передрікали повне фіаско. «Ой, зжере Іванівна бідолаху  за один раз» з удаваним жалем кивали кумушки з вулиці. Та сталося чудо, Іванівні зять прийшов до душі. Чи то чесна, відкрита натура Сергія, чи то любов з якою він дивився на Іринку, але «крепость пала» і тепер турбота  «валькірії» поширювалася на двох. Дочку й зятя.  

 « Прижала»  Лідія Іванівна Сергія  в кухні куди за шкірки витягла його чогось поїсти. « Так не можна далі, Сергію. Тобі є заради кого жити.» Кивнула вона в сторону дитячої кімнати « якщо ти так продовжиш, Оленка стане круглою сиротою. Тобі треба поступово повертатися до нормального життя, вийти на роботу. Я вже дзвонила, племіннику Толіку, він сказав що в  його фірмі  є робота. Вахтою на тиждень через два. Поїдеш зміниш обстановку, заспокоїшся. А за онукою я пригляну» Трохи  подумавши Сергій погодився. Подалі від дому, подалі від думок, що душили його чорним джуготом.  Іринці він обіцяв, що в дитину буде тато, а зараз є тільки зомбі яке бродить весь час по такому знайомому і водночас чужому  будинку. Об’єкт виявився не так далеко від дому, в межах одної області.  При потребі можна було  швидко повернутися, тож Сергій пристав на цю пропозицію.

Невелика комірчина охорони, електрочайник, старенький телевізор і «армійські» ліжка. Обхід території кожні дві години по черзі  все стандартно.  Почав обживатися в кімнаті  для охорони,  знайомитися з працівниками. Тиждень зміни пройшов на диво спокійно, напарник був нормальним хлопцем, сильно Сергія не смикали. Правда теща по телефону була якась напружена та на всі запитання зятя відповіла одне « Все добре. Працюй». Сергій знизав плечима мало що… Перша зміна пройшла на диво швидко і  легко.  В понеділок передавши повноваження чоловік повернувся додому

Побачивши зятя на порозі теща схопила його за руку і в капцях та  легкій кофтині потягла на осінній двір.  Сховавшись за сараєм і трохи поозиравшись  по сторонам  жінка схвильовано сказала « Сергію, тут таке.. Поки тебе не було..»  пом’явшись   і зробивши паузу теща видала як на духу «Іра приходить до дитини» Сергій спочатку навіть і не зрозумів про що вона « Яка Іра?». Теща нахмурилася « Дружина твоя, не гальмуй..»  « Як? Лідія Іванівна, а ви часом не ..»  Жінка аж скинулася  обурено « Навіть не думай казати те що хотів. З моїм  психічним здоров’ям все добре. Я знаю що кажу..» потім вже більш спокійніше « Вона й справді приходить. Як тільки ти поїхав так і почала ходити. Проб» є дві- три години ночі  так Ірочка до Оленки і приходить. Грається, годує дитину. Я такого страху натерпілася, що й не передати. Та не дивись на мене так скептично. Сьогодні сам все побачиш. Я  тобі в своїй кімнаті поруч з Оленкою постелила, сама в гостьовій переночую. Ось і перевіриш чи з’їхала з глузду твоя теща» розвернувшись Лідія Іванівна  гордо почимчикувала до хати  в смішних домашніх капцях в вигляді зайчика.

Вечір був повністью присвячений маленькій принцесі. Оленка скучила за татом і ніяк не хотіла злазити з колін. Капризувала і хапалася ручками за Сергія.

Мама

Так і заснула обіймаючи татову руку. Поклавши дитину до ліжечка, Сергій розстелив  та ліг в м’яку , свіжу постіль так турботливо приготовану тещею. Розглядаючи стіни кімнати  і розмірковуючи над словами тещі Сергій скептично «хмикнув». Що на неї найшло? А хоча.. Він би був теж не проти, щоб на нього найшло таке божевілля, аби лишень ще раз побачити кохану, почути її голос. Поступово очі Сергія закривалися і він провалювався в чарівний світ  сновидінь... Дитячий сміх і радісне  «Ма-ма-ма» заважало спати. Сергій  сонно повернувся на бік і різко розплющив очі. В те було важко повірити, але…Божечки,  біля ліжечка Оленки , що радісно тупотіла тримаючись за перила, стояла Ірина. В довгому, білому савані, з розпущеним волоссям, бліда, але така реальна. В світлі дитячої лампи вона виглядала прозорою. « Зайченя?» Вражено видихнув Сергій. Не повертаючись до Сергія Ірина відірвалася від ліжечка і швидко попливла до дверей. « Ні-ні, зачекай» Схопився Сергій і чому був побіг за дружиною. Зал, коридор, ось  двері на вулицю. Чоловік тільки й встиг побачити  як промайнув кінець плаття. Не звертаючи увагу на стурбовану тещу, що стояла в дверях своєї кімнати Сергій вискочив на вулицю і…

Там нікого не було. Звичайна, осіння, прохолодна  ніч .. « Іра!! Зайченя!!» В розпачі гукав Сергій та ніхто не відзивався. Сльози самі собою покотилися з очей. Чоловік важко осів на землю обхопивши голову руками. Раптом теплий вітер  огорнув голі плечі Сергія. Здалося, що його обняли ніжні руки Ірини. Десь над вухом прошепотіло « Пам’ятай… Обіцяв». Завмерши в цих примарних почуттях Сергій смиренно прошепотів « Так. Я пам’ятаю»  і все зникло.

Залишилася тільки  прохолодна, радомишльська ніч.

Юна, русява красуня стояла на шкільній сцені разом з іншими такими ж  сповненими надії випускниками. Директорка школи натхненно говорила  промову про великий світ і можливості які відкриваються перед вчорашніми дітьми, про чудовий вік і теплі спогади які залишаться зі школу.  Діти слухали в пів вуха, весело переговорюючись і намагаючись приховати  мандраж від останнього вечора коли вони, ще можуть назватися школярами. Оленка перехопила люблячий, сповнений гордості погляд батька і помахала йому рукою.

Сергій зітхнув. Як швидко промайнули ці роки. Якою гарною виросла його дівчинка і як вона схожа на матір. Слова свого Сергій дотримався. Після тієї ночі  залишив роботу в охороні й почав працювати в Радомишлі. Всю свою турботу і любов він направив на Оленку. «Який золотий тато» зітхали спочатку виховательки в садочку, а потім вчительки в школі зазвичай не обласкані увагою татусів своїх вихованців. Сильно допомагала чоловікові  теща, Лідія Іванівна. Без неї Сергію було б геть кепсько. Вона взяла на себе побутові турботи та опіку над зятем і внучкою.  «Валькірія» була благословенням для їх маленької родини.  На жаль вже років 5 як Лідії Іванівни не стало. Поховали її поруч з чоловіком, не далеко від Іринки.

Тепла щока  притулилася до плеча Сергія вириваючи його з сумних думок. « Все добре, коханий ?» Запитала Ніна.  Сергій накрив руку вагітної дружини, ніжно їй посміхнувся і знову перевів погляд на сцену. Як добре, що три роки тому в їхньому з Оленкою житті з’явилася Ніна. Весела, добра жіночка з двома псами  зняла будинок по сусідству і якось так саме собою вийшло… Собаки завоювали серце Оленки, а Ніна.. Ніна тихо і непомітно завоювала думки Сергія. Було видно, що вони подобаються один одному та чоловік вагався. Аж поки одного вечора Оленка  не підійшла до тата, обнявши  його зі спини, сказала "Мама, не проти, тато. Вона і я хочемо, щоб ти був щасливий». І Сергій повірив. Між цими двома завжди був нерушимий зв’язок який не змогла перемогти навіть смерть.

Урочиста частина закінчилася, Оленка підбігла до рідних обнявшись з  мачухою і поцілувавши тата. Вона вручила їм дипломи й грамоти за відмінне навчання.  « Сфотографуймося всі разом?»  запропонував  Сергій  підзиваючи найнятого класом фотографа.   Гарна вийшла фотографія: усміхнена дівчина в ніжно-рожевому платті обнімає худого чорнявого чоловіка  і веселу, вагітну  жіночку.  Всі сміються і виглядять щасливими, видно, що міцна сім'я. Ось правда поруч з чоловіком гаряче, літнє повітря складалося в марево створюючи видимість якоїсь фігури.  « Дивний ефект. Жаль фотографію. Була б гарна» подумав фотограф і натиснув кнопку «видалити» на фотоапараті. 


Коментарі (0)

Тут ще немає залишених коментарів.

Залиште свій коментар

  1. Добавление комментария от гостя. Зарегистрируйтесь или войдите в свой аккаунт.
0 символів
Вложения (0 / 3)
Share Your Location
Введите текст с картинки. Не разобрать?

Вибрані статі

Вибраного ще немає!

Підписатись на новини

© 2022 ЦЕНТР РОЗВИТКУ РЕМЕСЕЛ ТА МИСТЕЦТВ. All Rights Reserved.