Вмирати було страшно і тяжко. Ірина борсалася і пручалася смерті як могла. В худому, обтягнутому жовтою шкірою тілі здавалося не залишилося за що триматися, але жінка вперто продовжувала жити вивіряючи кожен подих .

Діма і Свєта з двома дітьми переїхали в цей будинок недавно. Звичайнісінький радомишльський будиночок «із старих». Просторий, простий з вікнами в неоросійському стилі, що видавали його народження до революції. В тихому і спокійному районі міста. Пара щиро вважала, що їм пощастило на скромному ринку Радомишльської нерухомості відхопити в оренду такий «сімейний палац». Та все ж таки думка іноді проскакувала: Чому такий будинок пустує?

Молодь у всі часи відрізнялася ентузіазмом і активністю. Правда завдяки прогресу ці якості перекочували більше в віртуальний світ Інтернету. Саме там наші підлітки беруть різні яскраві враження. А уявіть що буде якщо немає Інтернету? Якщо ви молода людина з села. Де по вашому нудно, аж страх і все чим ви можете розбавити своє тяжке , монотонне життя це ваша особиста кмітливість і ініціатива. Вам вже страшно? Чесно скажу, навіть я такого від свого діда не очікувала…

«Та ти з глузду зїхав, диявольський сину!!» Скрикнув Хома гнівно дивлячись на чаклуна, що вальяжно розвалився на лавці біля столу. «Не суєтися, не суєтися, Хома, а краще подумай. Я діло пропоную. Всі проблеми рішимо. І сина твого врятуємо» теж підвівся чаклун З старости наче випустили все повітря. Важко осівши на лавку він обхопив голову руками.

Одного разу в Радомишлі… Про те що на меблевій фабриці сьогодні дають зарплату знало все місто. Жінки з підозрою поглядували на мрійливо замислених чоловіків. Ті в свою чергу вже уявляли як абсолютно випадково, ось тобі хрест,люба, зустрінуть Васю- Петю-Колю , які теж , о диво, отримали зарплату і «сообразять на..» . Кількість уже підставляли в залежності від друзів що були в наявності.

Тамара стояла біля дзеркала і похмуро дивилася на своє зображення. На серці було  важко і лячно, але на її думку вибору вже не залишилось. На дворі посигналили.  Підїхав кум. Зітхнувши, Тамара взяла торбу з гостинцем для ворожки і рушила до того, від чого тікала не один рік. Останнім часом їй було геть кепсько. Здоров’я тікало  з організму, як вода крізь пальці.

Світло свічок відбивалося в чорних очах цигана бісенятами. В бороді він ховав криву посмішку. Лакеї застигли статуями під стіною, челядь біля відкритих дверей затамувала подих… Єдиний хто здавалося не розумів ситуацію був п’яний в дризг пан Терещенко, що осовілими очима намагався щось розгледіти в своїх картах... « Ех,холера з тобою, чортяка. Відкриваємо карти» вигукнув пан і кинув свої карти на стіл.. Все так же загадково посміхаючись циганський вожак неквапно почав відкривати свої.

"І виросла на могилі осика заклята. Отам відьма похована. Хрестіться, дівчата"Т. Г. Шевченко "Відьма"

Розповідав мені в дитинстві дідусь.. Справа в тому що моя прапрабабуся Якилина була знахаркою. Знала вона трави, лікувала багатьох, часто її на допомогу кликали й монахи Києво-Печерської лаври. Дідусь розповідав що в селі її назилвали" Белая Колдунья".. Та вона не єдина була в нашому роду.. Була ще одна родичка. Нелюдима. Недобра. Жила вона на краю села. Люди її сторонилися, тварини побоювалися. Навіть кота у неї не було. Хоча... Іноді..